Вересень 18, 2016

Жага PR-у

Дивлячись на штовханину в Києві та Одесі навколо посольства та консульства РФ, згадую події щодо “атаки” російського банку в Києві.

Будь-яка дія переслідує якусь мету. Якщо здійснюється напад на банк, то (на мій розсуд) мета може бути – або пограбування банку, або припинення його роботи. Чи було пограбування? Ні. Чи була припинена робота? Ні.

Отже, мета лише одна – PR.

PR, звісно, вдався. Пару днів всі канали тільки й висвітлювали цю “боротьбу”. Але, чи тільки наші канали? Ні. Найбільш активно цю подію висвітлювали канали агресора, в тому числі – на Заході! Чи варто таким недолугим чином допомагати ворогу лупити нас в інформаційному просторі? На моє переконання – ні!

\Я не бачив і не чув, щоб ті самі учасники акції в Києві пікетували будинки нашої рідної п’ятої колони”, яка плюндрує своєю присутністю Верховну Раду! Я не бачив пікети будинку Бойка, не бачив яйця на машинах Ківалова… Що, не той рівень PR–у?

Власний PR за рахунок державних інтересів України. Так все це виглядає, на мій погляд.
А на більшості телевізійних каналів Європи це буде подаватись з певними коментарями, збільшуючи кількість бюргерів, які вимагають від своїх урядів відміну санкцій. А уряди – напередодні виборів і мусять рахуватись з точкою зору свого електорату.

І все це на фоні величезних зусиль, які докладають наші дипломати, наш Уряд, наш Президент, наші союзники на Заході задля того, аби подовжити ті самі санкції проти агресора…