Лютий 29, 2016

“Гибридна” війна в тилу

Про військові дії на передовій ми всі маємо певну уяву. Можливо, не стовідсоткову, але хоч якусь.

Щодо тієї війни, яка точиться в тилу, переважна більшість українців жодної уяви не має.

Не мав її і я. Доти, доки не обійняв посади і не поринув в тенети «політично-економічного спруту».

Мова піде про організацію політичного та економічного життя Луганщини.

Прибувши в область, не маючи ніякого досвіду про те, як працює державний апарат, я був щиро переконаний в тому, що при наявності бажання і волі, я зможу досить швидко змінити склад життя в області, який утворювався «батьками регіону» на протязі багатьох років.

Виявилось все набагато складніше.

З самого початку я поставив перед собою дві фундаментальні задачі: боротьба з грабіжництвом в області та боротьба з проявами сепаратизму. З першого дня я заявив, що в мене не існує своїх чи чужих, і відповідати за скоєне будуть всі, не зважаючи на політичні прапори. Я відмовився від політичної діяльності, намагаючись всю свою увагу сконцентрувати на господарській діяльності регіону.

Опір чиновничого апарату я почав відчувати з перших днів: відвертий саботаж, ігнорування розпоряджень, використання бюрократичних механізмів для блокування тих чи інших рішень. Засобів – безліч.

«Війна» на внутрішньому фронті розпочалась з другого дня мого призначення, а саме – з першої ж наради з очільниками силових відомств. На моє запитання «які порушені справи щодо чиновників адміністрації?», я отримав відповідь що жодних претензій правоохоронці ні до кого не мають. Пройшов тиждень, за який я отримав чимало інформації від мешканців, щодо зловживань в різних галузях господарства, які організовують співробітники ОДА. На наступній зустрічі з силовиками я почав задавати їм конкретні запитання щодо конкретних посадовців, розповідаючи про конкретні схеми. І що я почув? “Ой« да! Ми по цій справі працюємо! Нам треба ще трошки часу і ми їх всіх будемо заарештовувати!» Я дуже хотів, щоб всі бариги-чиновники переїздили до СІЗО саме зі своїх кабінетів, тому вирішив не звільняти їх негайно, а чекати завершення оперативних дій.

Минуло два місяці. Я чув ті самі відповіді: «ще трошки треба зачекати». Не маючи бажання чекати, я звільнив одного з своїх заступників, на якому (за моєю інформацією) сходились струмочки зловживань в сфері ЖКГ. Решта продовжувала перебувати на посадах.

Минуло ще чотири місяці! «Як просувається справа щодо М. та О.?» – «Працюємо, ще трошки часу треба». Мій терпець увірвався і, не дочекавшись нічого від «компетентних органів», я вимушений був просто звільнити цих фігурантів (знаючи про їхню діяльність, я просто не мав морального права доручати їм будь-які проекти, що гальмувало розвиток і реформи в області).

Час плине дуже швидко. На передодні місцевих виборів в області (проти проведення яких я категорично виступав) я почав спілкуватись з різними політичними місцевими «лідерами». Дуже швидко я відчув огиду до цих діячів, бо переважна більшість з них – звичайнісінькі політичні бариги для яких політика – лише засіб для збагачення. Таких персонажів повно в усіх таборах! Складається враження, що ці пройдисвіти просто між собою поділили політичні бренди. Розуміючи все це, я намагався відсторонитись від всіх політичних течій місцевого ґатунку, аби не потонути в цьому лайні. Подальші події показали мою повну правоту.

За цей час, в колі правоохоронців, мені вдалось зробити лише один, але дуже важливий вчинок. Ще до свого призначення, я багато розповідей чув про легендарного «Залізного Толіка» (генерала МВС Науменка), який отримав своє прізвисько за любов до металобрухту. За моєю інформацією, ця людина не лише займалась «власним бізнесом», але й підкорила собі всі злочинні потоки, які кришували й інші правоохоронці та підрозділи ЗСУ (в тому числі – контрабанда). Після розстрілу мобільної групи Ендрю, я мав відверту розмову з генералом, під час якої я йому прямо сказав: «я з тобою працювати не буду. У тебе є два шляхи: або піти, зробивши щось корисне для людей, або – піти в такому лайні, в якому ти перебуваєш зараз». Генерал був на стільки переконаний в своїй безкарності, що не дослухався до моїх слів. В результаті, він пішов. Пішов, залишившись легендою всього негативу, що й досі існує в області.

Запропонувавши, замість Науменка, полковника Покиньбороду, я отримав союзника, який так само, як і я, ненавидить корупцію і намагається мені допомагати в цій боротьбі. Кілька місяців ми вдвох боролись за звільнення корумпованих заступників очільника нової поліції. Зробили!

Паралельно, я почав, нарешті, будувати команду державних службовців, які поділяли мої погляди.

Нарешті, після шести місяців виснажливої боротьби, ми почали робити перші кроки по руйнації СИСТЕМИ. І вона миттєво відреагувала.

Дуже цікаво спостерігати, як, задля збереження власного впливу, задля боротьби з Гуаляйтером (так мене охрестили місцеві ура-патріоти) та Мєнтом, задля цієї «священної війни» почались утворюватись союзи із вчорашніх ворогів. Місцева «бізнес-еліта», що весь час збагачувалась на незаконних оборотках під пильним наглядом силовиків, залучила до боротьби тих самих продажних «обортней в погонах», місцеві сєпари почали звинувачувати мене в хабарництві та кришуванні будь-чого, не звертаючи уваги на відверту брехню і нісенітницю (піпл схаває). Місцеві «гіганти демократії», так само відчувши тиск на свої корупційні бізнес-схеми, почали звинувачувати мене в підтримці сепаратистів. І все це кубло народило один єдиний слоган: «Долой варягов»! Варто зазначити, що до цієї «акції» приєднались всі: і ліві, і праві, і наркоділери, і контрабандисти, і продажні «слуги феміди». Все лайно об»єдналось заради спільної боротьби! І поїхали різні ходоки до різних київських кабінетів, до міністерств та відомств, нашоптуючи свої «побажання»… Ще прийде час, і я розповім про те, як «патріот», сидячи в моєму кабінеті, клявся в «любові», а вийшовши з нього, біг на консультацію до очільників колишньої «партії регіонів». Я розповім і про те, як один «герой-заколотник» чотири рази відвідував мій кабінет з проханням надати йому посаду мого заступника, а п»ятий раз (напередодні заколоту в Сєвєродонецьку) з проханням дати йому хоч якийсь «райончик». Я розповім про те, як за моєю спиною діяли ти мерзотники, які мали б стояти на стражі Закону, а вони, тремтячи за своїми «тємами», почали фабрикувати на мене та моїх людей відвертий компромат. Ще прийде час.

Зараз я хочу зберегти від брудних наклепів ту людину, яка погодилась підставити мені плече – полковника Юрія Покиньбороду. Про цю людину вже розповсюджують плітки і про постійне пияцтво, і про те, що він стріляє з вінка авта, катаючись по місту, і про те, що він стріляє у власному кабінеті, і про те, що він бігає за жінками. Оперативний склад є оперативним: вчора о 00:30 мені з Києва повідомили, що, мовляв, авто Юрія «знайдено в Рубіжному без керівника і водія» і про це вже пішла «бум ага в Київ. Мерзота не знає моралі!

Все це було б смішно, якби не займало стільки часу! Не звертати уваги на все цю «армію лайна» я не маю права – адже я вже не один. За мною пішли люди, за яких я маю нести відповідальність. І я хочу повідомити всім своїм «друзям»: «залізним» мене називають тому, що, чим більше на мене тиснуть, ти більший опір я роблю у відповідь. Я знаю, ви вже мене «збили» і вже розподіляєте між собою подальші сфери впливу. Помиляєтесь! Я не Абромавічус і, на радість вам, у відставку не піду! Я буду і надалі боротися з вами, поширюючи свою команду, руйнуючи ваші схеми та потоки і нехтуючи всіма вашими «рекомендаціями». На війні, як на війні!

9 thoughts on ““Гибридна” війна в тилу

  1. не здавайтесь,прості люди вас підтримують

  2. Ох же і тяжко там з цим контингентом…вся та сволота з молоком матері всмоктувала хист наволочі…Якщо пан Тука впорається тут,то це ввійде в книжки по бородьбі з корупцією..як що чесно то не віриться.Самому таке не підсилу.Пану Очільнику необхідні такий собі батальйон ліквідаторів, так, нажаль фізичних!…все інше не спрацює…Анклав перемістився на Старобільщину,і далі на північ, подалі від Туки…Гадаю постараються прибрати” обласного Голову…Тримайтеся! нажаль потрібні фізичні усторонення…інакше всі потуги зійдуть на нівець…

  3. Не первый раз читаю Ваши посты и понимаю, как никто другой, что происходит. Я с этой системой (имею в виду МВД) до 2010 года дрался, как мог, пока не остался совсем один на поле брани. Не смог сам продержаться, ушел.

    Фигуранты Вашего поста мне известны не понаслышке.

    Вы их не поменяете никогда и никого, это давно известно. Беспринципные и подлые люди, которые кроме денег не видят ничего и никого.

    Но там не все конченные должны быть! Постарайтесь найти здоровое ядро из местных и опереться на него, иначе Вас просто сожрут или заставят отвлекаться от важных вопросов на второстепенные, мелочные и склочные, где у них больше опыта противостояния (в основном, за счет их гнилостных качеств) и там Вас со временем дискредитируют и уложат на лопатки.

    Держитесь, хороших людей больше. Вы боретесь за правое дело и мы Вас морально поддерживаем. Удачи!

  4. Колись у1990 на хвилі шахтарських забастовок у Донецьку мій тато був обраний головою одного з районів:безпартійний,без вищої освіти, але чесний,завзятий,розумний,він був “кісткою в горлі” для багатьох: бандитів,комуністів,нечистих на руку чиновників. Все,про що Ви пишете він також пройшов. Закінчилось все дуже боляче – проти нього пробували сфабрикувати кримінальну справу. Він був готовий боротися, але коли почали тиснути на представників депутатського корпусу району, змушений був піти з посади,щоб не наражати людей як мінімум на неприємності. Але я горжуся тим,що мій тато в ті важкі часи”купонів-мільйонів” разом з групою однодумців працював заради людей:вчасно виплачувалися зарплати бюджетникам,реалізувалися соціальні проекти, вдарили по руках шахраям,які виводили житловий фонд району на чорний ринок,район мав найбільшу кількість зареєстрованих підприємців у Донецьку за рахунок швидкої і без хабарів реєстрації, райвиконком працював,як зараз модно говорити,як сервісна служба для громадян. Я ніколи не задавала йому питання про те чи погодився би він повторити знову цей важкий і невдячний період, але чомусь я впевнена, що він боровся би знову.Вам хочу побажати мужності,терпіння,не губити оптимізму. На таких, як Ви і тримається наша держава. Дякую Вам за Вашу громадянську позицію.”Борітеся-поборете”!

  5. Я зі своєю районною вертикаллю влади на Житомирщині воюю з 12 року. Марно! В державі не існує інституцій що стверджують державу. Ніхто не допоможе. Бандюки разом з фСБ винищують активістів. Це гібридний повзучий терор росії та влади проти народу. Тут єдина рада на терор відповідати терором! Вся надія, що хтось зачне!

  6. Міліція, суд, прокуратура створили симтему ротації. Засвічені в порушеннях службовці переводяться в інший район, або область, навіть по кримінальних провадженнях припинили слідчі дії ще 5 місяців назад. На письмові звернення РВ не відповідає. Спостерігається відверта позиція саботажу всієї вертикалі влади, аж до президента. Це глухий кут з якого тільки один вихід, крайній вихід!

  7. Pingback: Экс-глава луганского УВД Науменко занимался «собственным бизнесом» и подчинил себе все преступные потоки в области, — Тука | Набат-в

  8. Очень хочу вам верить – ведь вокруг так много лжи….