Серпень 12, 2018

Спробую пояснити свою позицію щодо участі “нових облич» в президентських перегонах

Після того, як я скептично висловився щодо участі “нових облич» в президентських перегонах, з”явилось кілька публікацій в різних ЗМІ, в яких автори критикують мою “консервативність”. Спробую пояснити свою позицію.


По-перше, ми живемо не в Президентській, а в Парламентсько-Президентській державі (нажаль). Повноваження і можливості Президента досить обмежені і багато в чому залежать від підтримки Парламенту. Якщо чесно, то Парламент має можливість взагалі блокувати діяльність найвищої посадової особи країни, незалежно від прізвища. Згадаймо політичну кризу часів Віктора Ющенка.

За ті три роки, що я перебуваю у владних коридорах, я можу навести десятки прикладів того, як відбувається вимушений пошук компромісів (договорняки) і до яких наслідків це призводить. Негативих наслідків! Гальмування реформ, відверто корупційні Закони, фейєрія “лотерейних” політиків, протистояння правоохоронних і анти-корупційних органів, протистояння різних гілок влади – все це наслідки відсутності дійсно ідеологічних партій в умовах ведення війни.

Отже, постать Президента, яка не має підтримки більшості народних депутатів, є найкоротшим шляхом до глибокої кризи в воюючій країні.
Серед тих політичних сил, які зараз представлені в ВРУ, я не знаю жодної ідеологічної – виключно партії, утворені під персону Лідера. Це призводить до суцільної безпринципності (бо принципів немає), постійних суперечок, постійних закулісних торгів і маніпуляцій, до перманентної парламентської кризи (є більшість, чи нема більшості, ви член фракції чи ви не член фракції, я член фракції, але я в опозиції…). Саме це і є причиною такого феномену, як “Рабінович – Бойко, Лещенко – Кононенко, Найєм – Дубневичі” і багато інших.

Таким чином, на що може розраховувати людина-одинак, опинившись в кріслі Президента?

Я бачу лише два ймовірні сценарії.

Перший. Ще на початку висування, цю людину оточать певні “політично-спонсорські” сили, які й будуть надалі керувати країною, маніпулюючи “новим обличчям”.

Другий. Якщо такій людині і вдасться самостійно пройти виборчі перегони (не уявляю собі, яким чином?), то, одразу після складання присяги, більшість в Парламенті (немає значення, яка саме) почне висувати низку ультиматумів: кадрові призначення, розподіл бюджету, контроль над галузями економіки і тп), погрожуючи (небезпідставно!) блокуванням будь-яких ініциатив новообраного посадовця.

Якщо у вас є сумніви – подивіться кілька серій “Слуги народу”… Хоч і гротеск, але правдивий!

Обидва ці сценарії не на користь воюючій країні.

В чому полягає мій “консерватизм”?

По-перше, “нове обличчя” має мати розуміння того, як функціонує держава (без досвіду обійтись можна, без знань – ні).

По-друге, “нове обличчя” має мати політичну силу, на яку може розраховувати в Парламенті в разі перемоги. Отже, починати варто не з того, що висувати себе коханого, а з того, що будувати партію! Бажано – ідеологічну.

p.s. Мені, як і багатьом, набридлі ті обличчя, які тусять в політ-бомонді 20 років. Я ніколи не приховував, що голосував за Дмитра Яроша. Але зараз, в час війни з російською навалою, ми не маємо права на “експеримент”: вийде чи не вийде… Не вийде!
“Джокер” в полі не воїн!